Welcome to my blog

кожній пташці по парі крила, кожній людині встромлено серце. 

я б покохала тебе але вірний ти мій, добре що щез, добре що горло нарешті не сушить. добрі ті ліки що вправду лікують нас, добрий той лікар, назвем його час.

коли є досить вже тих ламаних і дорога чомусь для тебе то спомин, може й вправду краще в вагон і краще махнути на долю.

ну от дивися, ми були завжди як єдине ціле, ми були , ми жили, ми вірність один для одного на клятву дали, і лопнули стіни, злетіли пластмаси завіси. 

ми стали в неволі ,ми кращими були  колисЬ.і як же низько може оустити доля, чи хто це робить вкорте між людьми.

не порушувати б рівноваги між тим і отим. кинути тобі в лице каміння, але хіба я не така. 

мостів.

(ти)

спалити 

б

можна крутити голову, крутити пальцем на пульсі, крутити шури-мури ну або…

вірогідність втечі невідомого з точки доступу в таку ж невідому точку не доступу.

давай постелимо ніби ліжко своє життя і нехай стелиться воно повік. отже, так, є людина і вона має свою свободу, своє слово, свою гідність, а є і ті які не мають гідності, вони про неї чули, проте коли прийшла їхня черга до неї, вони просто просрали свій шанс, відійшли на бік пофліртувати, вкотре. отже, житя таки бавиться з нами в забавки, воно вкриває все то чорним то білим, воно любить хризантеми, бо бачте запах той родом із дитинства і ненавидить  троянди, бо її дитинство не пахло кіоском. отже, кожен хоче бавитися в ігри, кожному кортить бути переможцем і кожному кортить побити переможеного. отже, ми всі гравці, ми ніби в казино, але я чомусь переконана, що це ніщо інше як рулетка-пуух і на виліт, ну хіба  що буде холостий. 

словом не напрягайся, вічно грати не будеш.) image

Думай шо хочеш, роби як знаєш

не вважається зрадою та зрада про яку не знає “той другий” ну так говорять в народі, але так не хоче думати мій мозок.

не вміє любити той хто ніколи нікого не любив- і так кажуть в народі

в народі говорять багато, в народі говорять всьо, бо говорити то нормально,бо без розмови ми ніхто.

але чи зможемо ми жити коли говорити ми зможемо вдосталь, та чи зможемо ми жити коли говорити не буде з ким?!

image

на кратері, а зараз то просто лава

варто,правда або неправда і варта того варта. а в сумі то є просто “0”. і ти пекучий,отже ти живеш.

і на краю і майже вже по вінця повно і світить так немов би там записано аби згорів. і стільки днів,але картини ше стоять над тими горизонтами, вони втрачать певну висоту. постаті доволі ще рухливі, а стільки днів і все ж на сонці не горить. 

ловити лева в місті левів і погоріти на гарячому,немов оті сухі вуста. ай в правду,де б тут взялась прохолода,якщо повсюди пустеля тут одна. далеко,може не настільки як би хотілося комусь, проте, якщо на витягнуту руку не замітно,  кому тоді ти брешеш, якшо тільки не собі.є люди люди,є люди діти,є я,єсвіт ,є або й нема,але кому цікаво “є” і не цікаве зовсім аж ніяк, а от коли немає “є” тоді проблееема, так, тоді бідааа.

летючий апарат приписано носити десь на глибині,шукати б ті вітрила,бо крила зовсім не такі. не так і взагалі вони вже не цікаві,та й зовсім нашо все,це є дурні слова.

ефект плацебо,правда то таке моє.я вірю,вмію, правда є і ті які ще нерозгадані тоді. і бути вільним то таке твоє.і якір десь там, ненавиджу мертве море, воно настільки неживе, а ти у моря є найкращий друг.і  лиш би тишу,а від неї аж гудить.

допертися до самого кінця,а потім поворот і я  направо,на ліво  певно вже не занесе, на ліво ж бо  відомо то парафія не та.а я б на ліво, правда, вічно не ходила,але куди не прийду вічна пустота.там вітер з полем,тут нічна дорога,тут якісь химери, тут постаті далеко не живі, там мертве море,а навколо зграйка диких і цікавих тих звірят і головне аби була та вічність, гадаю там її нема. то є мертве море,то є просто так, але насправді як до біса все не так.

жовтий колір то не є розлука розлука,то є мертве море то є пропуски у чиїсь голові,то не проблема,проблема то тримати руку,тримати злість,а потім дати волю на солене море,бо яка різниця в якій воді потонеш ти.а потім ми птахи,ми вільні як те мертве море, яке по-суті всіх, але насправді нічиє.

давай покидай мене по-англійськи, тобі ж не вперше, правда? сонце

Треба, так багато того треба шо аж верне. Ну і шо і як тобі отак, назвати б це “ніяк”, або як кожному було фільолєтово. І називається таке перекритя, але як назвати хату, в якій зривається та черепиця.кому шо,кому як, як для кого. Просто ніхто вже не вірить в реплеї, повтори, вони тупо витріщаються в екрани і шукають моря, шукають в людині море, але знаходять тільки саму звичайну баюру. Так,ми можемо довго спорити про життя, чи про певні планети і їх відстані, але одного ми з тобою не обговоримо, не підійдемо до теми одної “з нуля”. І ніби так, але далеко то вже не отак, але давно тут не крутилася земля, і ніби є отой зв’язок,і корабель летить спокійно, але пасажири вже не ті, і висота міняє ракурс, одні їх звуть “мажори”, а інші їх бачуть “запеклими”. І ніби на стінах лишити той запис, і ніби постійно чути той запах, і ніби завтра вже буде завтра, але нашо те завтра, якшо мені воно без “того” нічого не варте.і нашо шукати шось. Най шось шукає нашо.

просто напишу і просто залишу це тут. 

не люблю “запрєтів” так само як і не люблю заборон. не маю певних блокнотів в які записують кожен свій сон, кожну свою спробу, спробу жити “з”. чи “без”. немає певних інститутів в яких нас навчають праведного і правильного життя. немає вчителів, розкидано по світу моїх і не моїх, а втім. замучені і авітаміноз шо точить зуб на кожне грішне тіло.не розкидати слів, бо потім їх не позбирати, не сміятися з людьми без яких захочеться плакати. не дарувати, себе і свої сни, бо шо залишиться на потім, коли прийде  ”рассвєт”, коли буде початок, а тобі здається шо то є справжнісінький кінець, і чому люди так люблять брехати коли їм заманеться і цікаво шо ти зробиш коли не стане, ти будеш дальше жити чи зразу перестанеш.є моменти коли краще встати і піти, а є коли “нє важна” хто ти, хто ми, хто ви.Та ніхто.Краще вже ніяк, і “фільолєтово” то велика відстань між забуттям і прощенням, якого ніколи не буде, яке вже тричі булоimage

.

аво таке шо маємо, те маємо

екватор. екватор тижня, екватор життя, екватор думок, екватор страху, болі, любові, гріхів, надії, сподівань, обіцянок, екватор брехні, а себто ціла половина того всього. 

я нічого не шукаю і не чекаю, абсолютно, так само як і не роблю, також абсолютно. і не можу зрозуміти, що з того всього є найгірше. 

одні кажу що це “по барабану” інші що “фіолетово”, а я, а я просто нічого не роблю. незнаю, всьо на “самотьок”, але бляха муха НЕ ТРЕБА ТАК!

я втомилася, правда. в мене цілковита перевтома. Я хочу спокою, дуже. хочу люблювітепла і ше чогось такого, шо сама незнаю якого то такого я хочу. 

не зрозумію чи то я хочу щось чи то я хочу когось, ніяк не можу все зібрати в одну купу, і так перебиваюся, то тут, то там. 

І ТИ ТАК, ПРАВДА?image

image

я хочу навчитися відпускати, далеко, вглиб, в пропасть людей.

і хочеться спокою, бо неспокійно жити то не варіант.

я хочу вміти пробачати і щоб забути.

я хочу навчитися літати, ну тобто парашут.

"для польоту в космос ракета не потрібна"…-правильно, потрібен ти.

ПОЛІТАЄМО ЯКОСЬ, ЗНОВУ?